Кохання –
це таке почуття,
про яке,
одночасно ми знаємо все
і не знаємо нічого. Воно немовби
дарує нам крила але забирає свободу.
дарує нам крила але забирає свободу.
Одночасно
ми отримуємо сенс життя
і втрачаємо бажання користуватися ним.
Ось одне з пояснень цих явищ. Це легенда,
яку я переклала з білоруської мови.
Про Кохання і не тільки
Усі людські почуття зібралися якось
разом, а Безумство, коли Сум позіхнула втретє, раптом сказало: “А
пограймо в хованки!”
“Як це?”
– загомоніли почуття. “Та легко! Один закриває очі і рахує до ста, а всі інші
ховаються...”
Байдужість грати
відмовилося – йому було нецікаво. Правда також. Тому що її, сказала, все
одно знайдуть. Лінь прихилилася за найближчим каменем. Віра піднеслася
високо в небо. Заздрість пішла в тінь до Тріумфу. Краса сховалася
на дні озера. Пристрасть – в кратері вулкану. Забудькуватість...
Не пам’ятаю, де... Страх – в розколі дерева. Свобода – в подиху
вітру...
А Безумство рахує: 99 вже. І без
прикриття лише Кохання: куди не подасться воно, усі місця зайняті... В
останній момент бачить – троянда поряд цвіте. Пірнула в кущ.
“Сто!” – сказало Безумство і пішло
шукати. Першим воно знайшло Лінь. Потім себе викрила Віра (почала
в небі сперечатися з Богом). З вулкану відізвалася Пристрасть. Побачивши
Заздрість, неважко було вирахувати Тріумф. А, присівши біля
озера, щоб відпочити, саму Красу...
Ніде не було лише Кохання... Безумство шукало
її за кожним деревом, в кожному струмочку... А коли, нарешті, заглянуло в кущ,
звідти почувся відчайдушний крик – троянда своїми гострими шипами поранила Коханню
очі.
Безумство було у відчаї, воно не знало, що робити. І, для
того щоб хоч якось спокутувати свою провину, пообіцяло, що на віки стане
поводирем Коханню.
Ось з цієї гри все і почалося: Кохання залишилося
сліпим, а Безумство водить його за руку. Від одного до іншого...
